покійний
ПОКІ́ЙНИЙ, а, е.
1. Який помер, померлий.
Від матері покійної се чула: Як виростеш, то будеш вільна, доню (Л. Укр., І, 1951, 106);
[Шумейко:] Ми з твоїм покійним дідом Андрієм товаришували колись років з тридцять (Мик., І, 1957, 464);
// у знач. ім. покі́йний, ного, ч.; покі́йна, ної, ж. Померла людина; небіжчик, небіжчиця.
Трохи не опівночі знарядили покійну й положили на столі (Мирний, III, 1954, 119);
Ухвалила громада наша прийняти уділ у тому похороні депутацією й вінком на могилу покійного (Коцюб., І, 1955, 166).
2. рідко. Спокійний.
Зовсім вона себе чує і покійною, і щасливою (Мирний, III, 1954, 223);
І спів пташок, і зелень сада: Життя покійне та легке… (Граб., І, 1959, 222);
// Зручний (про предмети).
Словник української мови (СУМ-11)