полапати
ПОЛА́ПАТИ, аю, аєш, кого, що і без прям. дод.
1. Док. до ла́пати.
Вона [Кайдашиха] полапала рукою тім'я – високий очіпок поламався й увігнувся (І. Нечуй-Левицький);
Климко, нагнувшись, полапав свій власний мішок (О. Ільченко);
Шкода мені, дідусю, твоєї темноти, – каже [Черевань] кобзареві. – Ось на лиш полапай, яке тут диво (П. Куліш).
2. док. Лапати якийсь час.
Постояв [Свирид], постояв, полапав трохи двері – двері в їх славнії – дубовії – та й повернув на греблю (Марко Вовчок).
Словник української мови (СУМ-20)