полаяти
ПОЛА́ЯТИ, а́ю, а́єш, кого.
1. Док. до ла́яти¹.
Аби вас [Христю і Пріську] випхнути з села .. А випхнути треба, бо зовсім пропаде Хведір. Думав, як полаю – оханеться... Кий біс! (Панас Мирний);
На цей раз зацікавило її, за що саме Артем отак полаяв Павлушу, отак уразив його й образив (А. Головко);
У розмовах ввічливий [Хома] і не лихослов. Ніколи не скаже: “Чорти б тебе взяли”, а як захоче кого полаяти, говорить: “Хай йому тямиться” (Григорій Тютюнник).
2. док. Лаяти якийсь час.
Так було тільки часом забуду, де що покладу: пані трохи мене полає та й перестане (І. Нечуй-Левицький);
Зайшов [Єгор], як завше, на відкатку, постояв, дивлячись на шків, полаяв (трохи, для порядку) нерозторопних новачків (М. Упеник).
Словник української мови (СУМ-20)