полегкість
ПОЛЕ́ГКІСТЬ, кості, ж.
1. Зменшення труднощів, послаблення зусиль при виконанні, здійсненні чогось важкого.
– Дві старші [дочки] заробляють собі гроші на одежу, а це вже велика полегкість для батька (І. Нечуй-Левицький);
– Техніка – перше діло, про неї і з центру клопочуться, та й нам від неї полегкість (Д. Бедзик);
– Ти також ванькою-взводним? – цікавиться Сагайда, оглядаючи Черниша без церемоній. – Давай, давай, буде, врешті, і мені полегкість... (О. Гончар).
2. Терпеливе, невимогливе ставлення до кого-, чого-небудь; поблажливість.
Женись, каже, не бійся нічого, може пан і полегкість для жінки зробе (Панас Мирний);
– Ти йому дай полегкість, а він собі подумає, що се йому так і належиться (І. Франко);
// Не дуже суворе ставлення до чиєї-небудь провини, винуватості.
Вона просить суд бути до сина поблажливим, зважити на його молодість і дати йому полегкість (В. Кучер);
// Послаблення в обтяженні якими-небудь встановленими законом повинностями.
– А якого ж добра ви ждете? – спитав Яким .. – А якого ж добра нам ждати? Чи не буде полегкості на податі, на хліб? (І. Нечуй-Левицький).
3. Почуття заспокоєності, звільнення від тривоги, болю і т. ін.
– Виходь, моє серце, у цій добі до криниці, під вишні хоч на годину, бо як не вийдеш, то я не знесу муки, а ти одна даси полегкість моєму серцю (І. Нечуй-Левицький);
Баба обклала спухлу ногу лопушиною, вже їй не так пекло-трудило, і вона од полегкості тільки задоволено покректувала (Дніпрова Чайка);
Йшла [Наталка] і з кожним кроком відчувала полегкість і водночас тоскну жалість до Василя (С. Журахович);
Відчувала [Ольга], що малий [син] приніс їй якусь полегкість, крихту заспокоєння (П. Дорошко).
Словник української мови (СУМ-20)