полежати
ПОЛЕ́ЖАТИ, жу, жиш, док.
1. Лежати якийсь час.
По обіді отець Харитін любив полежати й навіть книжку почитати (І. Нечуй-Левицький);
– Ми йому і те і се, а він полежить .. та знову на весь сарай: “Де мій екіпаж?..” (О. Гончар);
Тане й тане мій Василько, як свічка. Полежав, похирів – та навесні й переставився (Марко Вовчок);
Приїхали на другий день Оксенові брати, повезли у Зіньків, у лікарню. Полежав там Оксен два місяці (Григорій Тютюнник).
2. Лежати протягом певного часу, не розвиваючись, не просуваючись далі (про справу, рукопис і т. ін.).
Поему скінчила, але виходить так, що їй ще полежати треба (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)