полежати
ПОЛЕ́ЖАТИ, жу, жиш, док.
1. Лежати якийсь час.
По обіді отець Харитін любив полежати й навіть книжку почитати (Н.-Лев., III, 1956, 88);
— Ми йому і те і се, а він полежить.. та знову на весь сарай: «Де мій екіпаж?..» (Гончар, IV, 1960, 36);
Тане й тане мій Василько, як свічка. Полежав, похирів — та навесні й переставився (Вовчок, І, 1955, 278);
Приїхали на другий день Оксенові брати, повезли у Зіньків, у лікарню. Полежав там Оксен два місяці (Тют., Вир, 1964, 22).
2. Лежати протягом певного часу, не розвиваючись, не просуваючись далі (про справу, рукопис і т. ін.).
Поему скінчила, але виходить так, що їй ще полежати треба (Л. Укр., V, 1956, 173).
Словник української мови (СУМ-11)