полин
ПОЛИ́Н, у́, рідко ПОЛИ́НЬ, ю́, ч.
Трав'яниста або напівкущова рослина родини складноцвітих з міцним запахом і гірка на смак.
Краще полин їсти, ніж з нелюбом за стіл сісти (прислів'я);
На високих місцях поріс, як джунглі, сивий полин і п'янив повітря гіркими пахощами, густими й задушливими (М. Коцюбинський);
На жовтих пагорбах шумлять гіркий полин, жовті трави, колюче будячиння (В. Кучер);
Війнув вітерець – і полинь десь запах... (І. Нехода);
* Образно. Вона догадалась, що її свекруха недобра, і що під її солодкими словами ховається гіркий полин (І. Нечуй-Левицький);
* У порівн. Страшною стороною стало проти неї людське життя; гіркі, як полинь, думки будило воно в її голові (Панас Мирний);
* Образно. * У порівн. П'ятеро, у зеленій, як полин, формі, тримали гвинтівки, націлюючись (В. Петльований).
△ (1) Цитва́рний поли́н – лікарська багаторічна напівкущова рослина родини складноцвітих.
Словник української мови (СУМ-20)