полиняти
ПОЛИНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док.
1. тільки 3 ос. Втратити попереднє забарвлення, набути невиразного, нерівного кольору; вицвісти, поблякнути.
На обох ченцях були дуже старі, обстрьопані вовняні ряси, що вже зблякли, полиняли (І. Нечуй-Левицький);
Обступили [дівчата] і милувалися з хустки .. – Дуже гарна. Аби не полиняла тільки (А. Головко);
* Образно. Полиняли мої яскраві спогади, як давній, залежалий, цвілий крам (С. Васильченко).
2. перен. Втратити свіжість; збліднути, змарніти.
Полиняло моє личко, Як квіт у морозі (М. Петренко).
3. тільки 3 ос. Те саме, що ви́линяти 2.
Сірий заєць, полинявши і вкрившись новою шерстю, котра його гріла й допомагала бути непомітним, – знову став подобатися собі (Є. Гуцало).
Словник української мови (СУМ-20)