полинялий
ПОЛИНЯ́ЛИЙ, а, е.
Дієпр. акт. до полиня́ти.
Посередині [ішов] Василь, у трошки полинялому від сонця офіцерськім костюмі, при всіх орденах і медалях (П. Загребельний);
// у знач. прикм.
І те пасмо проміння обливало одлиском стіни, .. полинялий килим під столом (І. Нечуй-Левицький);
На ньому сірий, полинялий, з дешевого матеріалу, піджак (В. Гжицький);
У світлицю всунула перелякане полиняле обличчя немолода чепуруха – куховарка (М. Стельмах);
Саламов вбирає голову в плечі. Він тепер дуже подібний до сірого полинялого птаха (О. Донченко);
* Образно. Повільно, сумовито сочиться час. Здається, сонце навіки застигло в полинялому, полатаному білими хмарами небі (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)