полинялий
ПОЛИНЯ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до полиня>́ти.
Посередині [ішов] Василь, у трошки полинялому від сонця офіцерськім костюмі, при всіх орденах і медалях (Загреб., Спека, 1961, 22);
// У знач. прикм.
І те пасмо проміння обливало одлиском стіни,.. полинялий килим під столом (Н.-Лев., IV, 1956, 42);
На ньому сірий, полинялий, з дешевого матеріалу, піджак (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 7);
У світлицю всунула перелякане полиняле обличчя немолода чепуруха — куховарка (Стельмах, І, 1962, 448);
Саламов вбирає голову в плечі. Він тепер дуже подібний до сірого полинялого птаха (Донч., II, 1956, 215);
*Образно. Повільно, сумовито сочиться час. Здається, сонце навіки застигло в полинялому, полатаному білими хмарами небі (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 571).
Словник української мови (СУМ-11)