полиск
ПО́ЛИСК, у, ч.
1. Яскраве, сяюче світло.
Полиск сонця;
// Яскравий сліпучий спалах чого-небудь.
Білий полиск блискавки засліплює йому очі (П. Колесник).
2. Блиск якої-небудь гладкої поверхні; лиск.
Полиск оголених скель, барвисті яруси лісів, гірські виселки з вузькими й високими, як тереми, дерев'яними будинками трансільванців – все поєднувалось у картину, що вражала своєю казковою мальовничістю (О. Гончар);
І було ще раз видіння чистоти, простору, краси .. Кахляні стіни ванної, сяйво кранів, широкі полиски вікон (П. Загребельний).
3. Відсвіт від якогось джерела світла; сяяння відбитого світла; відблиск (у 1 знач.).
Од вікна до мене в хату Червонясте світло впало. Чи то вуличнеє світло? Чи то полиски пожежі? (Леся Українка);
В печі горіла ясна електрична лампа, обгорнута червоним папером, і від її полиску було повне враження, що палають дрова (В. Кучер);
Побачивши у вікні вогняні полиски, кричить [Герасим]: “Пожар! Пожар!..” (О. Підсуха);
// Світлова пляма, що різко виділяється на темному фоні.
Юркове вікно світилося, з нього падав золотистий полиск на замети (О. Донченко);
// Те, що неяскраво виділяється на якому-небудь фоні.
Двоє, літній майор та його кругловида, з полиском сивини у товстій косі, балакуча дружина, давно вже спали на нижніх лавах (В. Козаченко).
4. Інший відтінок або відтінки при якомусь основному кольорі; відлив (у 1 знач.).
Се був маленький болотяний пташок .. Пір'я на нім було попелясто-сіре з легеньким перловим полиском (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)