половник
ПОЛОВНИ́К, а́, ч., іст.
Феодально залежний селянин, який працював на землі феодала, віддаючи йому половину врожаю.
Селяни повинні були віддавати боярам значну частину врожаю (близько половини – через що вони називалися половниками) (з навч. літ.).
ПОЛО́ВНИК, а, ч.
Місце, куди зсипають полову; засік для полови.
Треба було повитрясати приколотки, поскладати їх на купу, попідмітати вимолочене зерно, повиносити трину до половника (І. Франко);
Забув ти, як спав бувало по багацьких половниках і обходив панську худобу? (Мирослав Ірчан).
Словник української мови (СУМ-20)