полог
ПО́ЛОГ, у, ч.
1. Те, чим закривають що-небудь, завішуючи чи покриваючи його.
Обстанова [обстановка]: спальня сотничихи; в кутку ліжко з пологом; кругом дивани й дзи-глики (О. Стороженко);
Невеличка хаточка розбита була надвоє зеленим пологом (Панас Мирний);
Моряки подарували щасливим батькам гарненьку поліровану колиску роботи корабельного тесляра з величезним тюлевим пологом від комашні (З. Тулуб);
* У порівн. А там знизу, з лук Пслових, білим курищем здіймається туман, піднімається вгору, чіпляючись за дерева, за траву і, наче білим пологом, прикриває її [зеленої гірки] ноги (Панас Мирний).
2. перен., поет. Те, що огортає, окутує, обволікає собою.
У повітрі тихо; туман чи кіптяга зависли у ньому, здіймаються над степом димчатим пологом (Панас Мирний).
3. рідко. Те саме, що поло́ги¹.
Ходить, блудить нещасливий В далекій дорозі... А там жінка молоденька Лежить у полозі (С. Руданський);
Сільська дячиха погадала собі, як вона третього дня по полозі вже сапала на городі (Г. Хоткевич).
△ (1) По́лог лі́су (дере́в, наса́джень і т. ін.) – з'єднані крони дерев майже однакової висоти.
Крони їх [дуба і вільхи] розміщувалися помітно вище над пологом навколишнього лісу (з наук. літ.);
Скумпія – посухостійка і світлолюбна рослина, однак вона розвивається і під пологом інших деревних порід (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)