положитися
ПОЛОЖИ́ТИСЯ¹, ложу́ся, ло́жишся, док., розм.
1. Те саме, що лягти́.
Серед ночі захропів пан; Іван пробудився, Із'їв собі цілу гуску, Та й знов положився (С. Руданський);
Посходилися діти, поставали довкруги Сенька, хочуть його відпровадити додому, а він не хоче: положився на лавці, просить, що вже не буде ні стогнати, ні йойкати, тільки нехай лишиться в школі (С. Ковалів);
// у сполуч. з інфін.
Цілу дорогу він усе вичитував провини Парасчині і, положившись спати, не забував їх і бубонів на всю хату (Панас Мирний).
2. перен., на кого, що, рідко. Понадіятися, покластися на кого-, що-небудь; довіритися комусь, чомусь.
– Венерин сину! не жахайся, – Дід очеретяний сказав: – .. Війни кривавой не страшися, А на Олимпських положися, Вони все злеє оддалять (І. Котляревський);
Батько тільки було і зна, що зостріча [зустріча] та проводжа людей, і від нього був усім один одвіт: “Як дочка захоче. Я не приневолюю її ні за кого, положився на неї” (Г. Квітка-Основ'яненко).
ПОЛОЖИ́ТИСЯ², ло́житься, док., діал.
Отелитися.
Інші радяться про свої хатні справи: у того корова положилася, там дитина кашляє (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)