полонений
ПОЛОНЕ́НИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до полони́ти.
З'являються переможці елліни, що женуть списами поперед себе, мов отару, гурти вже полонених і пов'язаних у стяж троянців і троянок (Леся Українка);
Військо австрійське панічно залишило поле бою і лише завдячуючи Кутузову не було винищене й полонене Наполеоном (П. Кочура);
Інженер Лагунський, високий і тонкий, полонений якимись думками, стояв коло вікна й замислено .. дивився згори на береги, на скелі, на Дніпро (Г. Коцюба);
Його душа, полонена блиском тих чарівних картин, не могла від них відірватися (І. Франко).
2. у знач. прикм. Взятий у полон; який перебуває у полоні.
Полонені австрійці рубали в лісі дуби під наглядом стражників (О. Донченко);
// у знач. ім. полоне́ний, ного, ч. Той, кого взято в полон (у 1 знач.).
Якось у наметі В солдатськім кашкеті З'явивсь полонений із рідного краю (П. Воронько);
Коло самого бліндажа Туманов настиг партію полонених. Їх провадили в тил (П. Панч).
Словник української мови (СУМ-20)