полохати
ПОЛО́ХАТИ, аю, аєш, недок., кого і без прям. дод.
Вселяти страх кому-небудь; лякати.
[Молодиця:] Тьфу ти, нечиста сила! Злякав – насилу на ногах вдержалась; тиняється скрізь .. та людей полоха (С. Васильченко);
Він, обіп'явшись білим простирадлом та ставши на сукуваті диби-ходулі, ішов по садках полохати закоханих (О. Гончар);
// Вселяти занепокоєння, хвилювання.
Нічого не трапиться зі мною, мамо. Ти просто сама себе полохаєш (П. Кочура);
// Лякаючи кого-небудь, примушувати схоплюватися з місця, тікати, кидатися врозтіч і т. ін.
Закинули рибалки сітку, одпливли вгору й почали бовтами полохать рибу (І. Нечуй-Левицький);
Дівча бігло босими ноженятами навпростець по ріллі і полохало перед собою галич (П. Панч);
Князі та бояри лови для своєї втіхи влаштовують, а смердів женуть у ліс, щоб диких кабанів полохали та до мисливців гнали (А. Хижняк);
* Образно. – Вони почнуть сміятися, гордувати нами, а се – тільки буде полохати наше щастя (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)