полюбити

ПОЛЮБИ́ТИ, люблю́, лю́биш; мн. полю́блять; док., кого, що.

1. Відчути глибоку відданість, прив'язаність до кого-, чого-небудь, визнаючи значення, гідність і т. ін. когось, чогось.

За той час, як він покинув своє міністерство та осівсь на селі, мужики його полюбили (М. Коцюбинський);

Туляки швидко звикли до моря, полюбили матросів і їхні кораблі (В. Кучер);

// Відчути прихильність до кого-небудь внаслідок близького споріднення, приятелювання, товаришування і т. ін.

Полюбила .. тітка мале внуча (Панас Мирний);

– Тату, як ви так полюбили Дмитра, переїжджайте до нас жити, – не раз говорила вдовиця (М. Стельмах);

Він щиро заприятелював зо всіма учасниками експедиції, полюбив їх (З. Тулуб).

2. також без дод. Відчути прихильність до особи іншої статі; покохати.

Не слухала Катерина Ні батька, ні неньки, Полюбила москалика, Як знало серденько (Т. Шевченко);

Це був такий час, який буває в кожного, хто вперше полюбить (Ю. Яновський).

3. Відчути потяг, схильність до чого-небудь.

– Треба, щоб народ полюбив працю, не ставився до неї, як раб... (О. Довженко);

// Відчути задоволення від споглядання, сприймання чого-небудь.

Захоплений красою Кавказу й Криму, полюбив він [Пушкін] і ласкаву природу України (М. Рильський).

Словник української мови (СУМ-20)