полюбити

полюби́ти

-люблю, -любиш; мн. полюблять; док., перех.

1》 Відчути глибоку відданість, прив'язаність до кого-, чого-небудь, визнаючи значення, гідність і т. ін. когось, чогось.

|| Відчути прихильність до кого-небудь внаслідок близького споріднення, приятелювання, товаришування і т. ін.

2》 також без додатка. Відчути прихильність до особи іншої статі; покохати.

3》 Відчути потяг, схильність до чого-небудь.

|| Відчути задоволення від споглядання, сприймання чого-небудь.

Значення в інших словниках

1. полюбити — [пол'убитие] -бл'у, поул'убиеш, поул'убл'ат'; нак. -би, -б'іт'  Орфоепічний словник української мови
2. полюбити — полюби́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
3. полюбити — ПОЛЮБИ́ТИ, люблю́, лю́биш; мн. полю́блять; док., кого, що. 1. Відчути глибоку відданість, прив'язаність до кого-, чого-небудь, визнаючи значення, гідність і т. ін. когось, чогось.  Словник української мови у 20 томах
4. полюбити — ЗАКОХА́ТИСЯ в кого і без додатка (пройнятися почуттям кохання, пристрастю до кого-небудь), УЛЮБИ́ТИСЯ (ВЛЮБИ́ТИСЯ) розм., ЗАЛЮБИ́ТИСЯ розм., ВКЛЕПА́ТИСЯ (УКЛЕПА́ТИСЯ) фам., РОЗКОХА́ТИСЯ заст., ПРИЛЮБИ́ТИСЯ діал.  Словник синонімів української мови
5. полюбити — ПОЛЮБИ́ТИ, люблю́, лю́биш; мн. полю́блять; док., перех. 1. Відчути глибоку відданість, прив’язаність до кого-, чого-небудь, визнаючи значення, гідність і т. ін. когось, чогось.  Словник української мови в 11 томах
6. полюбити — Полюби́ти, -блю́, -биш гл. Полюбить. Полюбила пройдисвіта. Мет. 85. Будь для того, мати, добра, що я полюбила. Мет. 73.  Словник української мови Грінченка