поліцай
ПОЛІЦА́Й, я, ч.
У дореволюційній Росії та в деяких капіталістичних країнах – особа, що служить у поліції, нижчий чин поліції.
На гору виходить, крадучись, поліцай, оглядається, зазирає в кущі (С. Васильченко);
Шумно дрібочучи по булижнику шинами, пробіг екіпаж із стурбованим справником. За ним по тротуару .. підтюпцем бігли зопрілі поліцаї (П. Панч);
Капіталістам тут же [в колонії] рай: англієць п'яний он танцює, в долоні плеще поліцай (П. Тичина);
// Підчас Великої Вітчизняної війни – особа, завербована з місцевого населення тимчасово окупованих фашистами районів на службу в поліції.
З кущів почали вилазити .. поліцаї (Григорій Тютюнник);
Довкола були .. поліцаї. Вони могли кожну хвилину знищити Скибу (С. Журахович).
Словник української мови (СУМ-20)