помазати
ПОМА́ЗАТИ¹, а́жу, а́жеш, док.
1. кого, що і без дод. Покрити що-небудь шаром чогось жирного, рідкого.
Батько Пугач сам приложив йому до спини широке якесь листя, помазавши чимсь (П. Куліш);
Одягнулася стара в найкраще своє страп'я, помазала дьогтем чоботи, вив'язала голову двома хустками та й подалася з ціпком у волость (М. Стельмах);
// Покрити що-небудь чимсь жирним, рідким їстівним.
Помазати хліб маслом;
// Покрити поверхню чого-небудь чимсь жирним, рідким з лікувальною метою.
За двадцять хвилин товаришка сестриця .. промила Хоменкову виразку, .. чимось помазала, присипала і перев'язала (М. Трублаїні);
// Покрити стіни хати і т. ін. крейдою, глиною, вапном.
– Нащо мені жінку бить, Як уміє все робить? .. І пошиє, й помаже, Без вечері спати ляже..! (з народної пісні);
Долівка помазана глиною;
// Покрити мастилом частини механізмів, колеса і т. ін.
Соломія викотила воза, знайшла мазницю, помазала воза, принесла ярмо (І. Нечуй-Левицький).
2. кого, що, розм. Те саме, що забрудни́ти.
“Ой не ляжу, моя мила, не ляжу, Бо я твою білу постіль помажу” (П. Чубинський);
[Єфросина:] Дайте лишень сюди чіпок, бо у вас руки у гнилих яблуках, щоб часом не помазали (І. Нечуй-Левицький).
3. перен., розм. Задобрити кого-небудь чимсь, дати хабара.
– Не помажеш – не поїдеш (приказка).
4. кого, що і без дод., зневажл. Невміло, погано помалювати, пописати якийсь час.
ПОМА́ЗАТИ² див. пома́зувати².
Словник української мови (СУМ-20)