помах
ПО́МАХ, у, ч., розм.
1. Різкий рух у повітрі в одному напрямку й відразу ж – у протилежному.
У тій казці .. від помаху чарівної хусточки вставали й гинули гори та долини (Леся Українка);
Заяча шапка спадає мені на очі, я поправляю її помахом голови (М. Стельмах);
// спорт. Елемент гімнастичних вправ.
Помах – складний рух всього тіла або окремих його частин з послідовним розгинанням суглобів (з наук.-попул. літ.);
// Один оберт (колеса машини, крил вітряка і т. ін.).
Помах колеса.
2. Рух (руки, голови), що виражає прохання, наказ і т. ін.
Помахом руки покликав [Пєшков] нас (Є. Кравченко);
Ще довго після того жили в його душі і ті прощальні помахи рук, і світлі, чисті усмішки незнайомих людей (О. Гончар).
3. у знач. присл. по́махом. Дуже швидко, вмить.
Він дійшов до кінця гон [гонів], помахом переорав обніжок і врізався в землю Ремеза (С. Скляренко).
◇ (1) Як (мов, ні́би і т. ін.) від по́маху (за по́махом) чарівно́го (чарівни́цького) жезла́ (чарівно́ї па́лички) – раптово, дуже швидко, одночасно.
Гальванеску в цей час відкрив свій апарат і вибив коротенький акорд. Наче від помаху чарівницького жезла, вся робота вмить спинилася... (Ю. Смолич);
В цьому царстві мрії і зречевленої фантазії, в яке вона потрапила так несподівано легко, ніби за помахом чарівної палички, не все виявилось таким легким, простим і сонячним, як здавалось (В. Собко).
Словник української мови (СУМ-20)