помах
ПО́МАХ, у, ч., розм.
1. Різкий рух у повітрі вгору.
Все так швидко повстає і зникає, немов у тій казці, що то від помаху чарівної хусточки вставали й гинули гори та долини (Л. Укр., III, 1952, 521);
Заяча шапка спадає мені на очі, я поправляю її помахом голови (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 110);
// спорт. Елемент гімнастичних вправ.
Помах — складний рух всього тіла або окремих його частин з послідовним розгинанням суглобів (Худ. гімнаст., 1958, 121);
// Один оберт (колеса машини, крил вітряка і т. ін.).
Помах колеса.
2. Рух (руки, голови і т. ін.), що виражає прохання, наказ і т. ін.
Помахом руки покликав [Пєшков] нас (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 26);
Ще довго після того жили в його душі і ті прощальні помахи рук, і світлі, чисті усмішки незнайомих людей (Гончар, Тронка, 1963, 292);
Вивчення помахів крил комах дало можливість винайти конструкцію вітряків, що діють при слабкому вітрі (Ком. Укр., 11, 1964, 50).
3. у знач. присл. по́махом. Дуже швидко, вмить.
Він дійшов до кінця гон [гонів], помахом переорав обніжок і врізався в землю Ремеза (Скл., М. Щорс, 1938, 19).
Словник української мови (СУМ-11)