померкнути
ПОМЕ́РКНУТИ і ПОМЕ́РКТИ, кну, кнеш, док.
1. Утратити яскравість, блиск; потьмяніти.
Померкли мої стіни і меблі (М. Коцюбинський);
Перед світанком зорі померкли;
// Видатися менш яскравим.
Від того гуркоту, здавалось, сонце померкло (В. Гжицький);
// Перестати світити, світитися; згаснути.
Померкли спалахи, і довга ніч залягла над галичанською землею (І. Цюпа);
Бачила [Зоя] десь далеко попереду грайливе, сяюче марево... І ось те марево несподівано померкло (А. Хорунжий);
// Стати невиразним, неясним, нечітким.
Померкли враз простори сині (В. Сосюра);
// безос. Потемніти.
Зразу померкло, тінь прикрила усе (Панас Мирний);
// Перестати існувати, зникнути.
Померкло світло враз з-перед моїх очей... (П. Грабовський).
2. перен. Утратити бадьорість, стати пригніченим.
Тато, мама, всі дома як почули, що дієся [діється], так і померкли з превеликого жалю (І. Франко);
// Стати сумним, похмурим (про очі, погляд і т. ін.).
Потьмарився віщий розум з туги, і померк урочий погляд з горя (Леся Українка);
// Утратити ясність, чіткість; затьмаритися (про розум, свідомість, зір і т. ін.).
Всі недавні мрії, такі радісні, принадні, раптом померкли, зів'яли (І. Рябокляч).
3. перен. Утратити силу, значення, важливість.
Одне завдання померкло перед іншим.
◇ (1) Поме́ркнути в па́м'яті – забутися.
Подвиг молодогвардійців ніколи не померкне в пам'яті народу (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)