померкнути

ПОМЕ́РКНУТИ і ПОМЕ́РКТИ, кну, кнеш, док.

1. Утратити яскравість, блиск; потьмяніти.

Померкли мої стіни і меблі (М. Коцюбинський);

Перед світанком зорі померкли;

// Видатися менш яскравим.

Від того гуркоту, здавалось, сонце померкло (В. Гжицький);

// Перестати світити, світитися; згаснути.

Померкли спалахи, і довга ніч залягла над галичанською землею (І. Цюпа);

Бачила [Зоя] десь далеко попереду грайливе, сяюче марево... І ось те марево несподівано померкло (А. Хорунжий);

// Стати невиразним, неясним, нечітким.

Померкли враз простори сині (В. Сосюра);

// безос. Потемніти.

Зразу померкло, тінь прикрила усе (Панас Мирний);

// Перестати існувати, зникнути.

Померкло світло враз з-перед моїх очей... (П. Грабовський).

2. перен. Утратити бадьорість, стати пригніченим.

Тато, мама, всі дома як почули, що дієся [діється], так і померкли з превеликого жалю (І. Франко);

// Стати сумним, похмурим (про очі, погляд і т. ін.).

Потьмарився віщий розум з туги, і померк урочий погляд з горя (Леся Українка);

// Утратити ясність, чіткість; затьмаритися (про розум, свідомість, зір і т. ін.).

Всі недавні мрії, такі радісні, принадні, раптом померкли, зів'яли (І. Рябокляч).

3. перен. Утратити силу, значення, важливість.

Одне завдання померкло перед іншим.

◇ (1) Поме́ркнути в па́м'яті – забутися.

Подвиг молодогвардійців ніколи не померкне в пам'яті народу (з газ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me