померкнути

ПОМЕ́РКНУТИ і ПОМЕ́РКТИ, кну, кнеш, док.

1. Утратити яскравість, блиск; потьмяніти.

Померкли мої стіни і меблі (Коцюб., II, 1955, 410);

Всі дрібні [зорі] давно померкли, небо затягла сіра вуаль (Ю. Янов., І, 1958, 211);

// Видатися менш яскравим.

Від того гуркоту, здавалось, сонце померкло (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 52);

// Перестати світити, світитися; згаснути.

Померкли спалахи, і довга ніч залягла над галичанською землею (Цюпа, Назустріч.., 1958, 150);

Тільки бачила [Зоя] десь далеко попереду грайливе, сяюче марево… І ось те марево несподівано померкло (Хор., Незакінч. політ, 1960, 65);

// Стати невиразним, неясним, нечітким.

Померкли враз простори сині (Сос., II, 1958, 417);

// безос. Потемніти.

Зразу померкло, тінь прикрила усе (Мирний, І, 1959, 168);

// Перестати існувати, зникнути.

Померкло світло враз з-перед моїх очей… (Граб., І, 1959, 208).

◊ Світ поме́рк в мої́х (твої́х і т. ін.) оча́х- хтось опинився в стані, близькому до непритомності.

Світ померк в моїх очах, здавалось, обвалилось небо, гуркоче громами (Цюпа, Три явори, 1958, 21).

2. перен. Утратити бадьорість, стати пригніченим.

Тато, мама, всі дома як почули, що дієся [діється ], так і померкли з превеликого жалю (Фр., І, 1955, 68);

// Стати сумним, похмурим (про очі, погляд і т. ін.).

Потьмарився віщий розум з туги, і померк урочий погляд з горя (Л. Укр., І, 1951, 389);

// Утратити ясність, гостроту, затьмаритися (про розум, свідомість, зір і т. ін.).

Всі недавні мрії, такі радісні, принадні, раптом померкли, зів’яли (Ряб., Жайворонки, 1957, 130).

3. перен. Утратити силу, значення, важливість.

Одне завдання померкло перед іншим.

Поме́ркнути в па́м’яті — забутися.

Подвиг молодогвардійців ніколи не померкне в пам’яті народу (Веч. Київ, 24.I 1969, 2).