помешкання
ПОМЕ́ШКАННЯ, я, с.
1. Приміщення, призначене для кого-, чого-небудь.
Наші подруги спустилися в осередковий льох, що містився під самою церквою; він уявляв з себе помешкання середньої величини (М. Старицький);
Ще звечора якась постать побувала в помешканні сільради й вийшла звідти (Ю. Яновський);
// Житлове приміщення.
Її [бабусю] викинули до напівпідвальної кімнати, а наше помешкання забрала Вовчиха (Л. Смілянський);
У Хоми думав [Микола] попросити притулку, поки знайде для себе щось краще. З помешканнями тепер ставало вже сутужніше (В. Гжицький);
// Будинок або частина якогось приміщення, призначені для проживання кого-небудь.
Її помешкання складалося з просторого, ясного покою й ніші, де стояло її ліжко (І. Франко);
Помешкання складається з трьох кімнат і великої кухні (В. Гжицький);
// Певна, конкретна квартира чи кімната.
– Я живу у третьому корпусі, помешкання п'ятнадцять (В. Собко);
// Приміщення, яке наймають на певних умовах для тимчасового проживання; квартира.
У нас у новій, недавно збудованій хатці мешкають Трегубови, а на долині якісь учительки найняли помешкання (Леся Українка).
2. Проживання в якому-небудь місці.
Швед відразу найшов своїх земляків, і вони прийняли його до себе на помешкання (Мирослав Ірчан);
Зміркував Тарас, що ліпша яма в дебрі на вільнім свіжім повітрі, ніж таке помешкання поміж сотками різного народу (С. Ковалів).
Словник української мови (СУМ-20)