помити

ПОМИ́ТИ, и́ю, и́єш, док., що, рідше кого і без дод.

Очистити від бруду водою або іншою рідиною.

Посадивши коровай та шишки в піч, молодиці помили руки (І. Нечуй-Левицький);

– Візьми, дитино, відерце та принеси мені води з Ташані, бо треба картоплю помити (Григорій Тютюнник);

Корабельний кок .. нагодував команду, помив та сховав посуд (Д. Ткач);

Ввечері з сестрою помили хвору матір;

// розм. Попрати (білизну, одяг і т. ін.).

[Химка:] Переказував [панич], щоб прийшла узять сорочки помити (Панас Мирний).

Значення в інших словниках

1. помити — поми́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. помити — -ию, -иєш, док., перех. і без додатка. Очистити від бруду водою або іншою рідиною. || розм. Попрати (білизну, одяг і т. ін.).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. помити — МИ́ТИ кого, що і без додатка (очищати від бруду водою або іншою рідиною), ВИМИВА́ТИ, БА́НИТИ діал.; ПОЛОСКА́ТИ (перев. речі, посуд); ЗМИВА́ТИ (з чогось); ВІДМИВА́ТИ (від чогось); ШАРУВА́ТИ розм., ВИШАРО́ВУВАТИ розм.  Словник синонімів української мови
4. помити — Поми́ти, -ми́ю, -ми́єш; -ми́й, -ми́ймо, -ми́йте  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. помити — ПОМИ́ТИ, и́ю, и́єш, док., перех. і без додатка. Очистити від бруду водою або іншою рідиною. Посадивши коровай та шишки в піч, молодиці помили руки, заслали столи скатертями (Н.-Лев.  Словник української мови в 11 томах
6. помити — Помити, ми́ю, -єш гл. Помыть. Ой помила у воді, посушила на горі. Чуб. V. 435.  Словник української мови Грінченка