помчати
ПОМЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док.
1. Почати пересуватися, переміщатися з великою швидкістю в певному напрямку.
Вулицею помчав вітер, знявши порох, сухі стебла та папери (М. Томчаній);
Перша космічна ракета, запущена 2 січня 1959 року.., помчала в міжпланетний простір у бік Місяця (з наук.-попул. літ.);
// Швидко поїхати (про транспорт).
Мамайчуків фургон уже помчав до радгоспу (О. Гончар);
Човни захиталися і мимо своєї волі помчали у відкрите море (В. Кучер);
Поїзд помчав на повних парах (Ю. Мокрієв);
// Швидко побігти; понестись.
Так, як стояла [Марійка], помчала на місце горя (О. Кобилянська);
Коні, на відстані почувши вовчий дух, нестримно помчали до слободи (А. Шиян);
Ось майнуло збоку смертельно перелякане зайченя і, прищулившись, розмашними стрибками, помчало відкритим степом (З. Тулуб);
// Швидко поїхати на чомусь.
Тарас ударив по коневі і в гніві помчав геть, а за ним увесь полк (О. Довженко);
Скочив [Демид] на вгодованого коня і помчав наздоганяти ватажка (О. Ільченко);
// Поспішити, поквапитися куди-небудь.
Я помчав коридором до роздягалки (Л. Смілянський);
– Покличте ординаторку, – наказав він санітарці .. Санітарка й слова не сказала й помчала за лікарем (Ю. Яновський).
2. безос., перен. Швидко поширитися, передатися, прокотитися.
І вже, передаючись з уст в уста, покотилось далеко в поле, помчало, поклекотіло в інші .. румунські батальйони й полки: – Він сказав – друзі! (О. Гончар).
3. кого. Дуже швидко повезти, понести, перемістити кого-, що-небудь.
Поки се Пістряк розказував, а сердешного Левурду вже й помчали до ратуші (Г. Квітка-Основ'яненко);
Яків мерщій ухопив Івася і помчав сонного у хату (Панас Мирний);
Я – твій, коли на бій останній помчать нас коні до мети (В. Сосюра);
// безос.
Наш дуб помчало за водою (О. Стороженко).
4. перен. Простягнутися в далечінь, продовжитися, пролягти куди-небудь.
Шосе помчало далі, а мені треба було звертати праворуч у степ (О. Копиленко).
5. перен. Швидко, непомітно минути (про час); пролетіти.
Помчали літа й молодість з ними.
Словник української мови (СУМ-20)