помчати

ПОМЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док.

1. Почати пересуватися, переміщатися з великою швидкістю в певному напрямку.

Вулицею помчав вітер, знявши порох, сухі стебла та папери (М. Томчаній);

Перша космічна ракета, запущена 2 січня 1959 року.., помчала в міжпланетний простір у бік Місяця (з наук.-попул. літ.);

// Швидко поїхати (про транспорт).

Мамайчуків фургон уже помчав до радгоспу (О. Гончар);

Човни захиталися і мимо своєї волі помчали у відкрите море (В. Кучер);

Поїзд помчав на повних парах (Ю. Мокрієв);

// Швидко побігти; понестись.

Так, як стояла [Марійка], помчала на місце горя (О. Кобилянська);

Коні, на відстані почувши вовчий дух, нестримно помчали до слободи (А. Шиян);

Ось майнуло збоку смертельно перелякане зайченя і, прищулившись, розмашними стрибками, помчало відкритим степом (З. Тулуб);

// Швидко поїхати на чомусь.

Тарас ударив по коневі і в гніві помчав геть, а за ним увесь полк (О. Довженко);

Скочив [Демид] на вгодованого коня і помчав наздоганяти ватажка (О. Ільченко);

// Поспішити, поквапитися куди-небудь.

Я помчав коридором до роздягалки (Л. Смілянський);

– Покличте ординаторку, – наказав він санітарці .. Санітарка й слова не сказала й помчала за лікарем (Ю. Яновський).

2. безос., перен. Швидко поширитися, передатися, прокотитися.

І вже, передаючись з уст в уста, покотилось далеко в поле, помчало, поклекотіло в інші .. румунські батальйони й полки: – Він сказав – друзі! (О. Гончар).

3. кого. Дуже швидко повезти, понести, перемістити кого-, що-небудь.

Поки се Пістряк розказував, а сердешного Левурду вже й помчали до ратуші (Г. Квітка-Основ'яненко);

Яків мерщій ухопив Івася і помчав сонного у хату (Панас Мирний);

Я – твій, коли на бій останній помчать нас коні до мети (В. Сосюра);

// безос.

Наш дуб помчало за водою (О. Стороженко).

4. перен. Простягнутися в далечінь, продовжитися, пролягти куди-небудь.

Шосе помчало далі, а мені треба було звертати праворуч у степ (О. Копиленко).

5. перен. Швидко, непомітно минути (про час); пролетіти.

Помчали літа й молодість з ними.

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. помчати — помча́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. помчати — -чу, -чиш, док. 1》 неперех. Почати пересуватися, переміщатися з великою швидкістю. || Швидко поїхати (про транспорт). || Швидко побігти; понестись. || Швидко поїхати на чомусь. || Поспішити, поквапитися куди-небудь. 2》 неперех., перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. помчати — ПОБІ́ГТИ, КИ́НУТИСЯ, МЕТНУ́ТИСЯ, МЕТНУ́ТИ рідше, МАЙНУ́ТИ, ПОМЧА́ТИ підсил., ПОМЧА́ТИСЯ підсил. рідше, ПОНЕСТИ́СЯ підсил., ПОЛЕТІ́ТИ підсил., ПОЛИ́НУТИ підсил., ПОРИ́НУТИ розм., ПОГНА́ТИ розм., ПОГНА́ТИСЯ розм., ДРЕМЕНУ́ТИ розм., ЧКУРНУ́ТИ розм. Словник синонімів української мови
  4. помчати — ПОМЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док. 1. неперех. Почати пересуватися, переміщатися з великою швидкістю. Вулицею помчав вітер, знявши порох, сухі стебла та папери (Томч., Готель.., 1960, 314); Перша космічна ракета, запущена 2 січня 1959 року.. Словник української мови в 11 томах
  5. помчати — Помча́ти, мчу́, -чи́ш гл. Помчать, быстро понести, повезти. Куди Мар'єчку помчали, — тільки слід. Мет. 229. Чортинята миттю приробили йому довгенні крила та й помчав він мене у те саме дупло. Стор. МПр. 47. Словник української мови Грінченка