помчати
ПОМЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док.
1. неперех. Почати пересуватися, переміщатися з великою швидкістю.
Вулицею помчав вітер, знявши порох, сухі стебла та папери (Томч., Готель.., 1960, 314);
Перша космічна ракета, запущена 2 січня 1959 року.., помчала в міжпланетний простір у бік Місяця (Наука.., 9, 1960, 4);
// Швидко поїхати (про транспорт).
Мамайчуків фургон уже помчав до радгоспу, рознуртував, потяг у вуличку сірий шлейф куряви (Гончар, Тронка, 1963, 123);
Човни захиталися і мимо своєї волі помчали у відкрите море (Кучер, Полтавка, 1950, 89);
Машина, зашелестівши шинами по асфальту, помчала вздовж вулиці (Хижняк, Килимок, 1961, 108);
Поїзд помчав на повних парах (Мокр., Сто.., 1961, 128);
// Швидко побігти; понестись.
Так, як стояла [Марійка], помчала на місце горя (Коб., II, 1956, 186);
Коні, на відстані почувши вовчий дух, нестримно помчали до слободи (Шиян, Гроза.., 1956, 198);
Ось майнуло збоку смертельно перелякане зайченя і, прищулившись, розмашними стрибками, помчало відкритим степом (Тулуб, В степу.., 1964, 217);
// Швидко поїхати на чомусь.
Тарас ударив по коневі і в гніві помчав геть, а за ним увесь полк (Довж., І, 1958, 274);
Скочив [Демид] на вгодованого коня і помчав наздоганяти ватажка (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 28);
// Поспішити, поквапитися куди-небудь.
Я помчав коридором до роздягалки (Сміл., Сашко, 1954, 24);
— Покличте ординаторку, — наказав він санітарці.. Санітарка й слова не сказала й помчала за лікарем (Ю. Янов., II, 1954, 80).
2. неперех., перен. Швидко поширитися, передатися, прокотитися.
І вже, передаючись з уст в уста, покотилось далеко в поле, помчало, поклекотіло в інші.. румунські батальйони й полки: — Він сказав — друзі! (Гончар, III, 1959, 129).
3. перех. Дуже швидко повезти, понести, перемістити кого-, що-небудь.
Поки се Пістряк розказував, а сердешного Левурду вже й помчали до ратуші (Кв.-Осн., II, 1956, 182);
Яків мерщій ухопив Івася і помчав сонного у хату (Мирний, IV, 1955, 87);
Я — твій, коли на бій останній помчать нас коні до мети (Сос., II, 1958, 144);
І немов самі ноги помчали Гордія [до Галі] (Крот., Сини.., 1948, 17);
// безос.
Наш дуб помчало за водою (Стор., І, 1957, 245).
4. неперех., перен. Простягнутися в далечінь, продовжитися, пролягти куди-небудь.
Шосе помчало далі, а мені треба було звертати праворуч у степ (Коп., Подарунок, 1956, 20).
5. неперех., перен. Швидко непомітно пройти (про час); пролетіти.
Значення в інших словниках
- помчати — помча́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- помчати — -чу, -чиш, док. 1》 неперех. Почати пересуватися, переміщатися з великою швидкістю. || Швидко поїхати (про транспорт). || Швидко побігти; понестись. || Швидко поїхати на чомусь. || Поспішити, поквапитися куди-небудь. 2》 неперех., перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
- помчати — ПОМЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док. 1. Почати пересуватися, переміщатися з великою швидкістю в певному напрямку. Вулицею помчав вітер, знявши порох, сухі стебла та папери (М. Томчаній); Перша космічна ракета, запущена 2 січня 1959 року.. Словник української мови у 20 томах
- помчати — ПОБІ́ГТИ, КИ́НУТИСЯ, МЕТНУ́ТИСЯ, МЕТНУ́ТИ рідше, МАЙНУ́ТИ, ПОМЧА́ТИ підсил., ПОМЧА́ТИСЯ підсил. рідше, ПОНЕСТИ́СЯ підсил., ПОЛЕТІ́ТИ підсил., ПОЛИ́НУТИ підсил., ПОРИ́НУТИ розм., ПОГНА́ТИ розм., ПОГНА́ТИСЯ розм., ДРЕМЕНУ́ТИ розм., ЧКУРНУ́ТИ розм. Словник синонімів української мови
- помчати — Помча́ти, мчу́, -чи́ш гл. Помчать, быстро понести, повезти. Куди Мар'єчку помчали, — тільки слід. Мет. 229. Чортинята миттю приробили йому довгенні крила та й помчав він мене у те саме дупло. Стор. МПр. 47. Словник української мови Грінченка