пом'яти
ПОМ'Я́ТИ, мну́, мне́ш, док., кого, що.
1. Док. до м'я́ти 1–4.
Панько витяг із воза добрий жмут соломи, пом'яв, потер на віхоть та й запхав на дно шапки (Л. Мартович);
Юля поклала під дерево велосипед і, розіславши плаття, очевидно, для того, щоб його не пом'яти, сіла на траву (Григорій Тютюнник);
Дуже важливо під час транспортування ссавців у лабораторію не пом'яти шерсті (з навч. літ.);
Де не взявся сизокрилий Голубок – Як ухопить Горобчика за чубок! Пом'яв його, понівечив, як хотів (Л. Глібов);
Торік у лісі його пом'яв ведмідь, і він і досі не міг одужати (В. Гжицький);
// безос.
– Після фронту, бачте, мене трошки пом'яло (М. Рудь).
2. Дуже пошкодити ударами, поштовхами щось і т. ін.; попсувати.
Пом'яти буфер.
3. що і без дод. М'яти якийсь час.
Яків пом'яв-пом'яв [рибу] і похнюпився (Панас Мирний);
Пом'яв [Чугайстир] задоволено круглий живіт, покректав .. й почав прощатись (М. Коцюбинський);
– Тітко Маріє, чи сюди кізяка в глину не треба більш?.. Марія подивилась, пом'яла в пучці – Ні, гарна ж глина, – сказала (А. Головко).
◇ (1) Пом'я́ти / м'я́ти боки́ (ре́бра) кому:
а) завдати комусь ударів; побити когось.
[Бурлака (за лаштунками співає):] “Ой не йди туди, превражий сину, Де голота п'є!” Еге, іменно – не йди! Мабуть, старшина догадався, що не прийшов на весілля, бо пом'яв би [Бурлака йому] боки (І. Карпенко-Карий);
– Може, ти мене заведеш у такий двір, що й коляки скуштую. – Та в такий же то й думка завести, – жартує Чіпка, – бо однак ніхто тобі боків не мне... (Панас Мирний);
б) перемогти противника в бою, в боротьбі, у змаганні і т. ін.; завдати поразки комусь.
Мов із гранітних глибин козацької Хортиці, виходить на безголов'я ворогам богатир Влас Харитонович [герой роману Я. Баша], що самому Піддубному колись м'яв ребра (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)