пом'ятий
ПОМ'Я́ТИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до пом'я́ти.
Василь стояв посередині з насунутим на очі картузом і плакав, чуб на потилиці його дуже був пом'ятий (Панас Мирний);
Такої ночі пропадав гриб і вкривалась росою пом'ята зайцями трава (М. Трублаїні);
Рука його машинально потяглася до спідньої кишені, добула звідти досить уже пом'ятий аркушик телеграфного бланка (Іван Ле);
// у знач. прикм.
Од потоптаних та пом'ятих польових васильків пішов гострий дух (І. Нечуй-Левицький);
Тамара .. поквапливо вихопила собі з купи пом'яту емальовану мисочку (А. Хижняк);
Емка [машина] під'їхала до нашого двору і вперлась пом'ятим буфером у ворота (Л. Первомайський);
// пом'ято, безос. пред.
2. у знач. прикм. Який пом'явся, став зім'ятим.
Ходили заробітчани в латаних свитках, худющі, погорблені, з острішками давно нестрижених чубів, що виглядали їм з-під брилів та пом'ятих шапок (О. Гончар);
Пом'яте пір'я розпрямляють над водяною парою (з навч. літ.).
3. у знач. прикм., перен. Який утратив свіжість, бадьорість.
Він, видно, щойно прокинувся, бо був брезклий, чимось невдоволений, пом'ятий (Ю. Збанацький);
// Покритий складками, зморшками (про обличчя).
Стефані Онча дивиться на пом'яте обличчя горбуна, намагаючись розгледіти у сітці зморщок хоч одну знайому рисочку (М. Чабанівський);
На порозі зупинився якийсь чоловічок з пом'ятим, безбровим лицем, безбарвними очима (В. Козаченко).
Словник української мови (СУМ-20)