понивати

ПОНИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОНИ́ТИ, и́ю, и́єш. док.

1. Починати нити.

Болить, болить головонька і тіло понило (Сл. Б. Грінченка).

2. Мати поганий настрій, нудьгувати; томитися.

Важко ж їй [Варці] було той вечір перший дома, без людей, без гомону людського понивати (Марко Вовчок).

3. Нити потроху, час від часу.

[Пріська:] Подай, лишень, дочко, свитку, я трохи полежу, бо щось у мене поперек пониває (С. Васильченко);

// безос.

Понивало стиха в грудях, було без міри жаль чогось (С. Васильченко).

Значення в інших словниках

1. понивати — понива́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. понивати — -аю, -аєш, недок., понити, -ию, -иєш, док. 1》 Починати нити. 2》 Мати поганий настрій, нудьгувати; томитися. 3》 Нити потроху, час від часу. || безос.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. понивати — ПОНИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОНИ́ТИ, и́ю, и́єш. док. 1. Починати нити. Болить, болить головонька і тіло понило (Сл. Гр.). 2. Мати поганий настрій, нудьгувати; томитися.  Словник української мови в 11 томах
4. понивати — Понива́ти, -ва́ю, -єш сов. в. понити, -нию, -єш, гл. Изнывать, изныть. Ниє серце, ниє-пониває. Грин. III. 295. Важко їй було той вечір перший дома, без людей, без гомону людського попивати. МВ. (О. 1862. І. 99).  Словник української мови Грінченка