поновлювати
ПОНО́ВЛЮВАТИ, юю, юєш і ПОНОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПОНОВИ́ТИ, новлю́, но́виш; мн. поно́влять; док., що.
1. Поправляти, ремонтувати, надавати потрібного, нового вигляду чому-небудь.
В нашій країні зараз поновлюють валки шляхом застосування автоматичної дугової наплавки їх спеціальними стрічковими електродами (з наук.-попул. літ.);
А роботи ще багато: Треба й хату чепурити, Треба й призьбу поновити (Я. Щоголів);
// Доповнюючи, відтворювати потрібну кількість чогось.
Блукаючи в тайзі, він [Павлусь] розумів, що треба приберегти м'ясо на завтра й надалі. Поновити собі запас харчів він не міг, не маючи патронів (О. Донченко);
// Доповнюючи, уточнювати що-небудь.
Аерофотозйомка забезпечує наочність і повне уявлення про територію, яку знімають .. За цим методом дуже швидко поновлюють топографічні плани (з наук. літ.);
// Почати знову використовувати, впроваджувати що-небудь відкинуте, занедбане, забуте.
Поновивши кращі постановки репертуару, колектив [театру] підготував також нові спектаклі (із журн.);
Кожний новий падишах тільки поновлює про людське око закони й накази проти пияцтва, а насправді, як пили, так і п'ють люди (З. Тулуб).
2. Відтворювати, відбудовувати знову що-небудь знищене, зруйноване.
Помітить [ворог] того, хто поновлює щоночі напис на воротях, і вдарить тоді з автомата (О. Донченко);
– Я хочу спочатку привести до ладу мою лабораторію, мою аптеку і мій сад. Під час війни майже все загинуло, але я хочу все поновити (О. Іваненко);
// Замінювати новим те, що стало непридатним.
Дід Грицай взяв струга та сокиру і заходився майструвать коло старих уликів, приставляв нові дна [дена] до старих уликів, поновляв снози (І. Нечуй-Левицький);
Носився бриг по морях, латаючи паруси, поновлюючи щогли і переходячи від дідів до онуків (Ю. Яновський);
// у сполуч. зі сл. па́м'ять, свідо́мість. Відтворювати в думках, уяві кого-, що-небудь.
Свідомість болюче поновлювала деталі зустрічі з Синявіним у Фергані (Іван Ле);
Запрошуючи до себе Головатого, цариця просто хотіла поновити у своїй пам'яті образ судді Чорноморського війська, якого вона вісімнадцять років тому бачила тільки мигцем (С. Добровольський).
3. Повертати попередній стан, колишні почуття, відновлювати вияв чого-небудь.
Він шукає, на чім би зупинитись, що б могло поновити зламану пригодами душевну рівновагу (М. Коцюбинський);
Балика прикипає до місця. Староство!.. Бажання поновити справедливість з боку того, кого вважав він за запеклого ворога! (З. Тулуб);
Вода і сухарі поновили сили [Яреми] (П. Кочура);
Як заздрю я твоїм, Вергілію, героям, Твоїм закоханим як заздрю я, Шеньє! Та вже ні пристрастю, ані кривавим боєм, Ні працею чуття не поновить моє (М. Зеров);
// кого, в чому і без дод. Повертати кому-небудь втрачені права, звання, членство і т. ін.
Он тим, хто не просився, не доказував своєї безневинності, все прощають, в людських правах поновлюють, а на його просьби, заяви, домагання – навіть відповіді ніякої (Ю. Збанацький);
– А я вирішив – повчуся в інституті, поки не прийде час іти в армію, а після служби просто поновлять мене і буду вчитись далі, – говорив Санько (П. Автомонов).
4. Здійснювати знову яку-небудь припинену дію, продовжувати перерваний процес, стосунки і т. ін.; відновлювати.
Я .. раптом зупинився, пригадуючи, до кого йду. – До високого режисера, – відповів я сам собі, поновлюючи рух по паркету коридорів третього поверху (Ю. Яновський);
Останнім часом каральна експедиція не поновляла своєї діяльності (Григорій Тютюнник);
Леонід Семенович признався зятеві, що хоче поновити знайомість з о. Артемієм, що він має думку сватати Ватю (І. Нечуй-Левицький);
Лише правнучка Апостолова – Катерина Витяговська, до якої перейшли права на Турбаї, поновила позов (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)