поніміти
ПОНІМІ́ТИ, і́є, і́ємо, і́єте, док.
1. Стати німими (про багатьох).
– Чи на вас сьогодні наслано, чи ви поніміли? – спитав Балабуха (І. Нечуй-Левицький);
Хай же ті вороги поніміють (В. Самійленко);
* Образно. [Жирондист:] Проречистії мури! Скільки душ їм заповідало думки та мрії в реченнях мудрих та в огнистих строфах, і вірний камінь речником зостався людей, що поніміли під залізом (Леся Українка);
* У порівн. Усі зразу стихли, мов поніміли, слухаючи пісню (Панас Мирний);
// Під впливом сильного враження, почуття, гострого відчуття тимчасово втратити здатність говорити (про багатьох).
Раптом земля затряслась, будинки хитнулись і ось-ось, здавалось, заваляться .. Люди поніміли (М. Коцюбинський);
Зблідли, поніміли Сіпаки наче помертвіли; Таким ми напором страшним На них наскочили (І. Франко).
2. перен. Замовкнути (про багатьох).
Коли пили – гомоніли, а як настав час платити – то всі поніміли (приказка);
// Перестати судити (про багатьох).
Ой нехай судять, як розуміють, Прийде тая годинонька, – вони поніміють (П. Чубинський);
Нехай судять, нехай наговоряться до часу – до пори! Схочу, прийде така година, що всі вони поніміють (І. Нечуй-Левицький).
3. у сполуч. зі сл. все, перен. Перестати рухатися, видавати звуки.
Все потемніло й поніміло навкруги (Ганна Барвінок);
На подвір'ї – ні духу. Впала залізна тиша... Все поніміло, покам'яніло... (С. Васильченко).
4. перен. Втратити чутливість, заніміти (про частини тіла).
А у мене, повірите, з переляку і ноги поніміли (Яків Баш).
(1) Як (мов, на́че, нена́че і т. ін.) понімі́ли – замовкли (про багатьох).
Усі [кріпаки] мов поніміли (Панас Мирний);
Довкола нас гамір, музика, розмови, сміхи, а ми наче поніміли (О. Кобилянська).
Словник української мови (СУМ-20)