поніміти

ПОНІМІ́ТИ, і́є, і́ємо, і́єте, док.

1. Стати німими (про багатьох).

– Чи на вас сьогодні наслано, чи ви поніміли? – спитав Балабуха (І. Нечуй-Левицький);

Хай же ті вороги поніміють (В. Самійленко);

* Образно. [Жирондист:] Проречистії мури! Скільки душ їм заповідало думки та мрії в реченнях мудрих та в огнистих строфах, і вірний камінь речником зостався людей, що поніміли під залізом (Леся Українка);

* У порівн. Усі зразу стихли, мов поніміли, слухаючи пісню (Панас Мирний);

// Під впливом сильного враження, почуття, гострого відчуття тимчасово втратити здатність говорити (про багатьох).

Раптом земля затряслась, будинки хитнулись і ось-ось, здавалось, заваляться .. Люди поніміли (М. Коцюбинський);

Зблідли, поніміли Сіпаки наче помертвіли; Таким ми напором страшним На них наскочили (І. Франко).

2. перен. Замовкнути (про багатьох).

Коли пили – гомоніли, а як настав час платити – то всі поніміли (приказка);

// Перестати судити (про багатьох).

Ой нехай судять, як розуміють, Прийде тая годинонька, – вони поніміють (П. Чубинський);

Нехай судять, нехай наговоряться до часу – до пори! Схочу, прийде така година, що всі вони поніміють (І. Нечуй-Левицький).

3. у сполуч. зі сл. все, перен. Перестати рухатися, видавати звуки.

Все потемніло й поніміло навкруги (Ганна Барвінок);

На подвір'ї – ні духу. Впала залізна тиша... Все поніміло, покам'яніло... (С. Васильченко).

4. перен. Втратити чутливість, заніміти (про частини тіла).

А у мене, повірите, з переляку і ноги поніміли (Яків Баш).

(1) Як (мов, на́че, нена́че і т. ін.) понімі́ли – замовкли (про багатьох).

Усі [кріпаки] мов поніміли (Панас Мирний);

Довкола нас гамір, музика, розмови, сміхи, а ми наче поніміли (О. Кобилянська).