поніміти

ПОНІМІ́ТИ, і́є, і́ємо, і́єте, док.

1. Стати німими (про багатьох).

— Чи на вас сьогодні наслано, чи ви поніміли? — спитав Балабуха, розводячи руками (Н.-Лев., III, 1956, 242);

Хай же ті вороги поніміють (Сам., І, 1958, 61);

*Образно. [Жірондист:] Проречистії мури! Скільки душ їм заповідало думки та мрії в реченнях мудрих та в огнистих строфах, і вірний камінь речником зостався людей, що поніміли під залізом (Л. Укр., II, 1951, 178);

*У порівн. Усі зразу стихли, мов поніміли, слухаючи пісню (Мирний, III, 1954, 196);

// Під впливом сильного враження, почуття, гострого відчуття тимчасово втратити здатність говорити (про багатьох).

Раптом земля затряслась, будинки хитнулись і ось-ось, здавалось, заваляться.. Люди поніміли (Коцюб., III, 1956, 354);

Зблідли, поніміли Сіпаки наче помертвіли; Таким ми напором страшним На них наскочили (Фр., X, 1954, 322).

2. перен. Замовкнути (про багатьох).

Коли пили — гомоніли, а як настав час платити — то всі поніміли (Укр.. присл.., 1955, 210);

// Перестати судити (про багатьох).

Ой нехай судять, як розуміють, Прийде тая годинонька, — вони поніміють (Чуб., V, 1874, 148);

Нехай судять, нехай наговоряться до часу — до пори! Схочу, прийде така година, що всі вони поніміють (Н.-Лев., І, 1956, 87).

Як (мов і т. ін.) понімі́ли — замовкли (про багатьох).

Усі [кріпаки] мов поніміли (Мирний, IV, 1955, 200);

Довкола нас гамір, музика, розмови, сміхи, а ми наче поніміли (Коб., І, 1956, 152).

3. у сполуч. із сл. все, перен. Перестати рухатися, видавати звуки.

Все потемніло й поніміло навкруги (Барв., Опов.., 1902, 247);

Заметушилися [люди], покидали серед двору корогви, і швидко на подвір’ї — ні духу. Впала залізна тиша… Все поніміло, покам’яніло… (Вас., Талант, 1955, 44).

4. перен. Втратити чутливість, заніміти (про частини тіла).

А у мене, повірите, з переляку і ноги поніміли (Баш, На землі.., 1957, 71).