попарити
ПОПА́РИТИ, рю, риш, док., кого – що.
1. Піддати що-небудь дії пари, окропу з метою розм'якшення, очищення і т. ін.
[Степан:] Бичем би тебе усовістити, та ще й бича добре попарити, щоб гнучкий був!.. (М. Кропивницький);
[Мати:] Ось деревій, – ви ж гладишки попарити хотіли? (Леся Українка);
Кипів уже казан води, щоб забиту штуку [свиню] попарити, поки ще тепла (Ірина Вільде).
2. Прогріти парою, теплом.
Ой їдьте ж ви у ліс по шипшину, Да затопимо медяную баню, Да попаримо челядочку Домну (П. Чубинський);
– Якось я захворів і ліг на піч попарити поясницю... (С. Чорнобривець).
3. Обпекти парою або окропом шкіру;
// безос.
Йому попарило руки й ноги (І. Франко).
4. перен., розм. Побити різками, нагаями і т. ін.
Та хоч би й попарили, аби б тут, щоб тільки у село не водили, щоб стида меж своїми не було (Г. Квітка-Основ'яненко);
– Попарили [Марка] нагаями та й гайда додому під калавуром [караулом]... Та я б такому бунтареві... (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)