попирати
ПОПИРА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., ПОПРА́ТИ, пру́, пре́ш, док., книжн.
1. що. Наступати на що-небудь, топтати, стояти на чому-небудь, виявляючи зневагу.
Топче [дід] купу монет, .. попирає їх ногами, бо й багатство для нього теж нічого не варте (О. Гончар).
2. Виявляючи свою зверхність, деспотично поводитися з ким-небудь; попихати.
Милана не раба їм, щоб попирати нею де треба, де й не треба (Д. Міщенко).
3. кого, що, уроч. Те саме, що перемага́ти.
[Варвара:] А я люблю життя й хочу йти за тими, хто смертю смерть поправ (Я. Галан).
ПОПИРА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., що, рідко.
Те саме, що підпира́ти 1.
Люда стояла в сінях, босими міцними ногами попираючи ляду, піднявши яку, влазили по драбинці в погріб (Л. Первомайський);
// перен. Підтримувати вияв чого-небудь.
Переконання, що він мусить статися великим багачем, .. попирало єще [ще] більше вроджене його лінивство (І. Франко).
◇ (1) Попира́ти все святе́ – бути незадоволеним усім, лаяти всіх і все, що є дорогим для кого-небудь, шанованим кимсь і т. ін.
– Що ти кажеш? Боже мій! Ти попираєш усе святе: ми так жили два роки... Ах, Боже мій! Зою, мені темніє в очах (М. Хвильовий).
Словник української мови (СУМ-20)