поповзом
ПО́ПОВЗОМ, присл.
Перебираючи ногами й руками по якійсь поверхні; повзучи.
Він став навкарачки і поповзом, щоб його не помітили крізь вивалені вікна, обережно поплазував до заднього ходу – на голосіївську сторону: там можна прохопитися ярком на вулицю (Ю. Смолич);
* Образно. Йому нелегко. Чутливий, багатий душею. В нього є мрія, романтика. А скільки таких, що живуть, аби жити, поповзом... (С. Журахович);
Для підземних жителів і працівників [підпільної друкарні] зник розподіл доби на день і ніч, а з тим вони втратили і саме відчуття часу. Хвилини то тяглись якось “поповзом”, то, навпаки, ціла доба пролітала в швидкій праці, неначе одна година (Ю. Смолич);
// Повільно тягнучись по якійсь поверхні.
Плуг вискочив з борозни і потягся поповзом по землі (Сл. Б. Грінченка).
Словник української мови (СУМ-20)