попростягати
ПОПРОСТЯГА́ТИ, а́ємо, а́єте, док., що.
Простягти в певному напрямку руки, ноги (про всіх або багатьох).
Вибігла й дітвора на нас дивитись. Пані каже їм по-своєму: “Дайте сім [цим] хлопкам ручок поцілувати”. Вони й попростягали рученята – цілуйте! (Марко Вовчок);
// Витягнути, розкинути в певному напрямку віти, гілки і т. ін. (про дерева, кущі тощо).
Старі, віковічні, дикі груші росли коло самої хати, попростягали гілки до самого причілка й неначе заглядали в старі невеличкі віконця (І. Нечуй-Левицький);
Ще за горою десь весна, Іще навкруг бухикають морози, А вже, дивись, на схилі виноград Попростягав до сонця лози (І. Вирган);
// Спрямувати що-небудь до чогось.
Вихованці мої працюють по всьому Хрещатику, де тільки баштові крани стріли попростягали до неба (В. Кучер).
◇ (1) Попростяга́ти но́ги – те саме, що Ви́тягти (ви́тягнути, простягти́, простягну́ти, протягну́ти) / витяга́ти (витя́гувати, простяга́ти) но́ги (про всіх або багатьох) (див. витяга́ти).
– Хто ж тобі їсточки зварить? Ви ж зі своїм учителем і ноги попростягаєте... (В. Речмедін).
Словник української мови (СУМ-20)