попрямувати
ПОПРЯМУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док.
Почати рухатися, пересуватися в якийсь бік, піти, вирушити в якому-небудь напрямку; попростувати.
Лукина кинула відра на плечі й тихо попрямувала стежкою до хати (І. Нечуй-Левицький);
Зійшовши на берег, ми попрямували вгору вузькими вуличками крізь хаос поруйнованих будинків (О. Гончар);
Пароплав попрямував далі на схід (з наук.-попул. літ.);
// Піти безпосередньо за ким-, чим-небудь.
Полк поворот проминув і попрямував слідом за комітетом (Ю. Смолич);
Степан, мов розкуйовджений горобець, неохоче, косуючи [косячи] оком на Данькове обійстя, попрямував за Мірошниченком (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)