поритися
ПОРИ́ТИСЯ, и́юся, и́єшся, док.
1. Ритися якийсь час у землі, в чомусь пухкому або сипкому.
В багні куйовдилась [Свиня], ще й на квітник прийшла Між квітами пориться (Л. Глібов).
2. у чому. Перебирати, перекладати що-небудь якийсь час, шукаючи щось; покопирсатися.
Іван порився у торбі, витяг чималий шматок хліба, невеличку тараньку і, зайшовши у тінь, під бурту, почав тараню чистити (Панас Мирний);
Шевченко дістав з шухляди коричневу потерту папку, порився в паперах (Ю. Збанацький);
Дмитро Іванович порився в своїх кишенях, дістав дві монетки по двадцять копійок і передав хлопчикам (В. Гжицький);
* Образно. [Грицько:] То не людське діло – судити, а Боже. Сама у своїй голові покопайся, у своїй душі порийся та й спитай себе: чи винувата ти, чи ні? (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)