породжувати

ПОРО́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ПОРОДИ́ТИ, роджу́, ро́диш, док.

1. тільки док., кого і без дод. Дати життя дитині, народити немовля (про жінку).

Породила мати сина В зеленій діброві, Дала йому карі очі І чорнії брови (Т. Шевченко);

– Не та мати, що на світ породила, а та мати, що вигодувала... (Л. Яновська);

Одна мати породила Степана й Василя Чижмарів, обом дала вона здоров'я, незвичайну вроду, та не дала їм однакової вдачі (С. Скляренко);

// рідко. Стати батьком (про чоловіка).

– Стій і не ворушись, – промовив Тарас. – Я тебе породив, я тебе і вб'ю! – І Тарас, відступивши назад на два кроки, зняв рушницю (О. Довженко).

2. кого, що, перен. Давати початок чому-небудь, створювати щось; бути причиною виникнення, появи чого-небудь.

[Надія:] В житті і так багато всяких неприємностей. Нащо про них згадувати?.. Це дуже шкодить здоров'ю і породжує гіпертонію... (О. Корнійчук);

// Створювати передумови для виникнення, появи кого-, чого-небудь.

Чесна праця героїв породжує (приказка);

– Люби трудовий народ, який тебе породив, борися за його щастя, бо в щасті всього народу знайдеш ти і своє власне щастя (А. Шиян);

// Пробуджувати, виклика́ти в кому-небудь якісь почуття, думки і т. ін.

Чиєсь горе ставало і його горем, породжувало обурення і гнів (М. Стельмах);

Покинувши витирати руки, він [лікар] схопив капелюха і вибіг з кімнати .. Поведінка лікаря породила в Олені недобрі підозріння (Ірина Вільде).

3. тільки док., що і без прям. дод., розм. Дати врожай.

Як вірить переказам людським, Вперше у Фрігії хліб колосистий земля породила (М. Зеров).

Словник української мови (СУМ-20)