породистий
ПОРО́ДИСТИЙ, а, е.
1. Який має яскраво виражені ознаки доброї породи (у 1 знач.); чистокровний (про тварин).
А корови ж у нас добрячі, породисті (Є. Кравченко);
– Я так гадаю, що наш Гнідко не звичайний кінь. Він обов'язково породистий. Може бути, що навіть кавалерійський (Ю. Збанацький);
// Який є ознакою доброї породи, який свідчить про належність до цінної породи.
Його [собаки] гнучка, породиста спина кольору перепаленої цегли, покроплена білосніжними цяточками, граціозно вигиналася (І. Кириленко).
2. перен., заст., ірон. Який має певні риси зовнішнього вигляду, манери, що вважалися притаманними вищим, аристократичним верствам суспільства.
[Барон:] Ми хотіли б стати у вас акторами .. [Князь:] На ролі князів, баронів, графів. [Барон:] І тому подібних породистих екземплярів (О. Левада);
// Який свідчить про аристократичне походження кого-небудь.
Молодик мав породисте довге обличчя (П. Загребельний);
Вся поверхня лиця у Лялі являла собою невеликий трикутник, і на цій обмеженій площі .. розмістилась пара великих, довгастих зелених очей, довгий, може, дещо задовгий, породистий ніс (Ірина Вільде);
// Який має будову тіла, зовнішній вигляд, характерні для людини певної етнічної належності.
Вся поверхня лиця у Лялі являла собою невеликий трикутник, і на цій обмеженій площі .. розмістилась пара великих, довгастих зелених очей, довгий, може, дещо задовгий, породистий ніс (Ірина Вільде);
– Очі його – маленькі сірі очі породистого сакса – звелися вгору (Ю. Смолич).
Словник української мови (СУМ-20)