порошина
ПОРОШИ́НА, и, ж.
Найдрібніша частка пороху (див. по́рох¹ 1); пилина.
– В тебе все старе й нечисте .. – Архієрей показав пальцем на жертівник, де золотий промінь сонця видав кілька порошин (І. Нечуй-Левицький);
В його хаті як прибирала [Христя], то так уже до всього додивлялася, щоб не зосталося де й порошини (Панас Мирний);
* Образно. Наша Оля по сніжку Біга в білім кожушку .. Кожушок, Немов пушина, Мов сніжина-Порошина (П. Воронько);
* У порівн. Він [солдат] проливав кров. Він увесь діяв під владою великого біля самого кратера вулкана, осяваний його виверженнями й готовий щомиті щезнути, як порошина (О. Довженко);
// Найдрібніша часточка чого-небудь.
Щось важке, ніби молотом, ударило по броні, дрібненькі порошини металу впилися в обличчя (Ю. Збанацький);
// Найменша кількість чого-небудь; крихта.
В саквах самії злидні, Що ні хліба, ні крихтини, Ані солі порошини! (І. Манжура);
* Образно. Увечері, під вихідний день, Катька .. пішла до Уляни. В свідомості затаїла маленьку порошину надії, що зустріне там Семена (Л. Смілянський);
// перен., зневажл. Про людину – вживається перев., щоб підкреслити її тлінність або нікчемність.
Що я? Черв'як, марная порошина. Життя моє – листок, що ріс і зв'яв (І. Франко).
◇ Не дава́ти / не да́ти [і] пили́ні (пороши́ні, пороши́нці, пили́нці і т. ін.) впа́сти (сі́сти) див. дава́ти;
(1) Як (мов, ні́би і т. ін.) [та] пороши́на (пороши́нка) в о́ці, перев. зі сл. оди́н. – уживається для підсилення зазначеного слова; зовсім, абсолютно.
– Він у мене один, як порошина в оці! (Панас Мирний);
[Оксана:] Я ж знаю, що і я в тебе одна, як та порошинка ув оці (Г. Квітка-Основ'яненко);
– Як вона [Уляна] мучиться бідна, як боліє нещасна! Одна ж, як та порошинка у оці (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)