порубати
ПОРУБА́ТИ, а́ю, а́єш, док., кого, що.
1. Рубаючи на шматки, на частини, знищити що-небудь.
– Не ори моєї частки, бо я тобі плуга порубаю (І. Нечуй-Левицький);
[Тихон:] Оддай сюди сопілку! [Палажка:] Так оце я тобі зараз би й оддала! Сокирою піду порубаю! (С. Васильченко);
// Ударяючи ножем або яким-небудь гострим знаряддям, подрібнити, посікти.
Решту [м'яса] порубали, пересолили і склали в бочку (В. Гжицький);
// Рубаючи, зробити придатним для спалювання в печі (дрова, дошки і т. ін.).
От крісла місцевої продукції. Солідність роботи їх, без сумніву, була понад всяку конкуренцію: вже висиділо на них п ять поколінь і ще п'ятнадцять висидить. Але беручи з поглядів естетичних, їх іще в третім поколінню треба було порубати на дрова (Г. Хоткевич);
Дома Бронко, аби запобігти дурним снам уночі, “за кару” примусив себе порубати всі, ще минулорічні, цурупалки на велике здивування матері й не менше задоволення батька (Ірина Вільде);
У дворі він знайшов дровину і, чи треба, чи не треба, порубав її на тріски (С. Чорнобривець).
2. Вирубати на якій-небудь ділянці кущі, дерева, ліс і т. ін.
Порубали кущі, увійшли москалі з рушницями й зловили п'ятнадцять циган (І. Нечуй-Левицький);
Навколо ставка – верби густим вінком. Не порубали. Тільки тоді вони були тоненькі, рівні, а тепер товсті, погнуті, в рижих дуплах (Григорій Тютюнник).
3. Зарубати сокирою, шаблею і т. ін., вбити холодною зброєю.
В село Тернівку прибуло військо. Зігнали людей, кого постріляли, кого порубали, інших забрали в город (М. Коцюбинський);
[Настя:] Села наші запалили [татари], Наше добро собі взяли; Старих людей порубали, А молодих в полон взяли (І. Нечуй-Левицький);
// рідко. Заподіяти багато ран шаблею, сокирою і т. ін.
Зайшов він і сьогодні, збентежений і розгублений, почувши, як порубав його [Горленка] Потоцький (З. Тулуб);
* Образно. Чудний ти, батьку. Посивів увесь, глибокі зморшки порубали чоло тобі старістю, твої ноги тремтять у колінах, хоч як ти не бадьоришся (П. Колесник).
4. Рубати якийсь час.
Словник української мови (СУМ-20)