поручі
ПО́РУЧІ, ів, мн.
1. військ., заст. У стародавній Русі – частина броні, що захищала руки від кисті до ліктя.
2. церк. Парчеві нарукавники – частина одягу священика під час відправи.
Скинув [єпископ], хапаючись від нетерпіння, й блискучий саккос із золотими дзвінцями, зняв швиденько і омофор, пояс, поручі й підризник (О. Ільченко).
Словник української мови (СУМ-20)