поріддя
ПОРІ́ДДЯ, я, с.
1. Рід, порода; відріддя (у 1 знач.).
Чи у їх поріддя таке, що вони всі однаково нездужають (Сл. Б. Грінченка);
Характером Іван увесь у батька вдався. Хоч нехай йому каміння летить у вічі, а він стоїть на своєму. Глущуківське поріддя! (С. Чорнобривець);
Юнак з того робочого поріддя, Що цілить добре й лучить наповал (М. Бажан);
// Різновид якої-небудь породи тварин.
Софрон Іванович вважав, що складними селекційними засобами в артілі зроблено вдалі спроби вирощення нової породи худоби, створено своєрідне родовите поріддя (К. Гордієнко);
// Покоління.
О предків-диваків поріддя, серцю миле, Рибалки, ратаї, каменярі, співці! О, як сьогодні ви прекрасно б зрозуміли, Що доля людськості – лиш у людській руці (М. Рильський).
2. перен., зневажл. Лихе потомство, діти поганих батьків; відріддя (у 2 знач.).
Батьків святе насліддя Ми змарнували, – а по нас Настане ще мерзотніше поріддя... (М. Зеров);
// з означ. Уживається як лайливий вислів.
– Коли б сила моя, я винищив би впень усе їхнє прокляте поріддя, я б тих, хто законом покриває кривду людську, вивів би на всенародний суд (П. Колесник);
Ми всюди будем бить Оце поріддя враже (С. Воскрекасенко).
Словник української мови (СУМ-20)