посвідчення
ПОСВІ́ДЧЕННЯ, я, с.
1. Дія за знач. посві́дчити.
Коли законом встановлено нотаріальне посвідчення договору, договір .. вважається укладеним від моменту його нотаріального посвідчення (з мови документів);
Первосвященники та весь синедріон шукали посвідчення на Ісуса, щоб йому заподіяти смерть, – і не знаходили (Біблія. Пер. І. Огієнка).
2. Офіційний документ, який потверджує якийсь факт або містить короткі відомості про кого-небудь; посвідка.
Баба мала за пазухою півхліба, головку часнику і крихту солі, а в окремій шматині завинене посвідчення від пароха і від начальника громади, що хлопчик Петро Гарасимів.., вроджений і охрещений у тім селі, пробував досі на вихованню [на вихованні] у Олени Василихи (І. Франко);
Закінчив Щербань матроські курси, одержав посвідчення (С. Олійник).
3. перен. Те, що є доказом правдивості чого-небудь, правильності якогось висновку, твердження і т. ін.
Біографічні дані нічого не додають, а служать хіба документом, посвідченням правильності передачі автором ідеології свого класу (В. Еллан-Блакитний).
(1) Особо́ве посві́дчення; Посві́дчення осо́би – те саме, що По́свідка про осо́бу (див. по́свідка).
Словник української мови (СУМ-20)